Мистецтво 8 клас "Тема любові у творчості романтиків"

 Тема любові у творчості романтиків

Романтичний! 
Цікаво, які асоціації виникають у вас, коли ви чуєте це слово? Мабуть, мрійливий, закоханий, емоційний, який приваблює та захоплює своєю незвичайністю й таємничістю. 

Саме такі характеристики художніх образів притаманні творам мистецтва в стилі романтизм, який на початку ХІХ ст. прийшов на зміну чіткому, урівноваженому, композиційно досконалому класицизму. Романтизм яскраво виявився в музиці, літературі та живописі, розкривши чарівний світ різноманітних людських почуттів, переживань, фантазій і сподівань. Завдяки особливій здатності музики глибоко й проникливо розкривати багатий внутрішній світ людини за допомогою арсеналу її виражальних засобів, саме вона в епоху романтизму посіла чільне місце серед інших видів мистецтва.

Відмінна риса музичного мистецтва - відбиття будь-якого явища у свідомості через сферу почуттів, і музика всіх епох підпорядкована цій закономірності. Але романтики перевершили всіх своїх попередників за значенням у їхній музиці ліричного начала, за силою та досконалістю передачі глибин внутрішнього світу людини, найтонших відтінків її настроїв.

Тема кохання посідає в музиці епохи романтизму панівне місце, бо саме цей душевний стан найбільш багатосторонньо й повно відбиває всі глибини та нюанси людської психіки. Можливо, саме тому в той час надзвичайного розквіту набула вокальна лірика, зокрема романс.

Довідка

. Термін «романс» виник в Іспанії в часи Середньовіччя, позначаючи світську пісню іспанською («романською») мовою. Поступово це поняття ввійшло до вжитку в різних країнах.

Характерною ознакою романсу є ліричний характер його змісту, що зазвичай втілює переживання, пов’язані із закоханістю. Цей вокально-поетичний жанр являє собою єдність, у якій однаково значущі слово і музика: у романсі мелодія, тісно пов’язана з віршованим текстом, відбиває загальний його характер і поетичну структуру. Інструментальний супровід має важливе значення, часто є рівноправним з вокальною партією елементом єдиного цілого. Жанровими різновидами романсу є балада, елегія, баркарола, серенада.

Діапазон романсової лірики - від жанрово-побутових до лірико-драматичних творів - особливо багатий щодо передачі емоційного світу людини, «голосу» її душі. Елегійні настрої, глибокий сум, світла печаль, тиха радість, нотки трагічного відчуття життя... Недарма за романсом закріпилися поетичні назви «дитя серця», «ліричний щоденник».

Нерідко найкращі зразки класичного романсу виникали під впливом реальних подій у житті їх авторів, присвячувалися реальним музам митців. Прикладом є історія створення уславленого романсу Михайла Глинки на вірші Олександра Пушкіна «Я пам’ятаю мить чарівну...».

Історія створення

Історія створення романсу "Я помню чудное мгновенье" почалася задовго до того, як Михайло Іванович Глінка взяв чистий аркуш нотного паперу і написав на ньому назву свого нового твору. Одне дивовижне з десяти прекрасних життєствердних, повних   почуттів творінь, в основу яких Михайло   Іванович поклав твори великого поета, є  найзнаменитіший романс "Я помню чудное   мгновенье". У ньому не тільки милозвучно   злилися вірші і музика, а й наочно відбилася   духовна близькість двох найбільших творців.   Глінка настільки тонко відчув і натхненно   відобразив в звуках  душу вірша   Пушкіна, що в результаті народився шедевр     найвищої майстерності. В один із днів 1819 року Олександра Сергійович Пушкін, відвідавши знаменитий літературний салон Олексія Миколайовича Оленіна, зустрів там племінницю господині будинку Єлизавети Марківни - Ганну Петрівну Керн.

Дев'ятнадцятирічна молода жінка, красою якої захоплювався весь Петербург, в той час як два роки була дружиною п'ятидесятичотирирічного генерала Єрмолая Керна. Вийшовши заміж за наполяганням батьків, Анна була не дуже щаслива в шлюбі, і про це знала вся північна столиця. Пушкін же, будучи вельми небайдужим до жіночої статі, відповідно не міг пропустити спокусницю повз своєї уваги. Однак, якщо прекрасний вигляд молодої генеральші залишив у Олександра Сергійовича сильне враження, то це знайомство для Анни виявилося мало примітним, тим більше їй зовсім не сподобалося фривольна поведінка поета.

Минуло шість років. Пушкін з серпня 1824 року, перебуваючи на засланні за розпорядженням найвищої влади в родовому маєтку Михайлівському, був вельми втішений, дізнавшись, що в сусідній маєток Тригорське до Осипових приїхала погостювати їх родичка Ганна Керн. Цього разу молода жінка, в ту пору ставши палкою прихильницею творчості поета, сама прагнула побачитися зі своїм кумиром. Отже, в один з червневих днів 1825 року Ганна і Олександр Сергійович побачилися знову. Знову вражений красою Ганни і натхненний її чарівністю, Пушкін без зволікання бере в руку перо і створює шедевр, який в усі наступні часи буде хвилювати душі людей.

Минув час, і за іронією долі, Глінка знайомитися з дочкою Анни Керн - Катериною. Їх зустріч відбулася в стінах Смольного інституту шляхетних дівчат, в якому дівчина навчалася з ранніх років, а потім працювала вихователькою. Композитор же часто відвідував цей заклад, так як в ньому на посаді керуючого економічною частиною служив чоловік сестри композитора. Михайло Іванович любив відвідувати щасливе сімейство, яке проживало в казенній квартирі при інституті. Одного разу в 1839 році на пасхальному тижні Глінка в Смольному зустрівся з незнайомою юною персоною. Не будучи красунею, вона з першого погляду так зачарувала Михайла Івановича, що він не зміг відірвати від неї своїх очей. Катерина, так звали дівчину, композитору когось нагадувала, але кого він зрозумів тільки тоді, коли дізнався її прізвище. 

Катруся доводилося дочкою Ганні Петрівні Керн - відомої красуні, якій великий Пушкін присвятив своє безсмертне творіння - "Я помню чудное мгновенье". Через деякий час тридцятип'ятирічний Глінка сам собі зізнався, що шалено закоханий в дівчину, якій ледь минув двадцять один рік. Ось тоді-то і з'явився романс, але тепер уже розповідає про ніжні почуття композитора до своєї коханої Катерині Керн.

Цікаві факти

• Мати Катерини - Анна Петрівна Керн, незважаючи на добре ставлення до Глінці з яким її познайомив Пушкін, була проти відносин дочки з композитором, так як Михайло Іванович в той час був одружений.
• Крім романсу "Я помню чудное мгновенье" Михайло Глінка на поетичні тексти Олександра Сергійовича Пушкіна написав ще дев'ять вокальних мініатюр, серед яких знамениті "В крові горить вогонь бажання", "Я тут, Инезилья", "Не пой, красавица, при мне" і "Нічний зефір".
• Ганну Петрівну Керн з композитором Глінкою познайомив Пушкін після того, як він у вересні 1826 повернувся із заслання в Михайлівському. Михайло Іванович теж спочатку не зміг встояти перед чарами фатальної красуні і довго страждав від цього. Пізніше в своїх мемуарах Ганна Керн напише про свої дружні стосунки з композитором.
• Своїй коханій Катерині Керн композитор присвятив не тільки романс "Я помню чудное мгновенье", а також вокальну мініатюру на віршований текст А. Кольцова "Якщо зустрінуся з тобою" і дивне творіння - "Вальс-фантазію". Щоб не заплямувати ім'я дорогої людини Глінка офіційно присвятив Вальс чоловікові своєї сестри Д. Струнєєву.
• Відносини між Михайлом Івановичем і Катериною перервалися в 1844 році. Перед своєю другою закордонною поїздкою композитор заїхав попрощатися з дівчиною і після цього вони більше ніколи не зустрічалися. Катерина Єрмолаївна ще довгі роки чекала композитора і лише в 1854 році за наполяганням родичів вийшла заміж за Михайла Шокальського, а перед одруженням спалила всі послання Глінки.
• Син Михайла Йосиповича і Катерини Єрмолаївна - Юлій Шокальский, що народився в 1856 році, згодом став академіком і прославився як видатний учений-географ.
• Свої глибокі почуття до Глінки Катерина Керн пронесла через все життя, і навіть на смертному одрі в 1904 році, з великою ніжністю згадувала про композитора.
• Ще в 1828 році Анна Керн звернулася до Глінці з проханням написати романс на поетичний текст, який їй адресував Олександр Пушкін. Композитор чомусь відразу не відреагував на це звернення. Мабуть, на це була причина, яку сьогодні нам, на жаль, ніхто вже пояснити не зможе.

Михайла Івановича Глінку, якого по праву величають основоположником російської класичної композиторської школи, в творчості залучали різні жанри, однак особливу увагу він приділяв камерно-вокальній музиці. Написавши за своє життя понад вісімдесят вокальних мініатюр на поетичні тексти різних авторів, в доробку композитора найбільш значуще місце займають романси, створені на вірші Олександра Сергійовича Пушкіна.

"Я пам'ятаю чудову мить"- цей загальновизнаний шедевр, який отримав назву перлини російської вокальної лірики, вважається найвищим досягненням Михайла Глінки в даному жанрі. У ньому маестро, досконало зв'язавши чудові вірші великого Пушкіна і чарівну мелодію, показав всю свою композиторську майстерність. З моменту свого створення цей чарівний романс, яскраво відображає красу людського почуття, багато знаменитих вокалісти включають в свій репертуар. Тому і в нинішній час він досить часто звучить з сцен концертних залів.

У більшості романсів, незалежно від країни, де вони народилися, превалює тема кохання. Вони ніби маленькі острівці в океані бурхливого життя, на яких навіки оселилися нездійсненні мрії людини про щастя.

Одним з перших серед романтиків почав писати ці твори австрійський композитор Франц Шуберт. У його ліричних вокальних мініатюрах майстерно розкривається внутрішній світ простої людини, часто нещасливої, тому що всі її сподівання виявляються марними - розбиваються об рифи життєвого моря. Митець створив понад 600 пісень, деякі з них він об’єднав у цикли за єдиним сюжетом.
Жанр романсу набув небаченої популярності в українській і російській музиці. Важко знайти композитора-романтика, який би не присвятив свого таланту цьому жанру. Йому віддавали найкращі хвилини натхнення відомі митці: Михайло Глинка, Микола Римський-Корсаков, Петро Чайковський, Микола Лисенко, Степан Гулак-Артемовський та ін. У домашньому музикуванні романси виконували під акомпанемент фортепіано або гітари, інколи співали в ансамблі.
В Україні романси називали також солоспівами. У повсякденному житті співали народно-побутові пісні-романси, а також виконували твори композиторів-аматорів, з-поміж яких найвідоміші «Їхав козак за Дунай» (вірші С. Климовського), «Стоїть гора високая» (вірші Л. Глібова), «Дивлюсь я на небо» та «Взяв би я бандуру» (вірші М. Петренка). Вони поширювалися в рукописних збірках, але найчастіше - передавалися «з вуст у вуста».
Високі зразки музично-поетичної лірики створив М. Лисенко на твори його сучасників І. Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Дніпрової Чайки, а також на вірші зарубіжних поетів-романтиків Г. Гейне, А. Міцке-вича, С. Надсона. Цикл вокальних мініатюр композитора на тексти німецького поета Г. Гейне - це низка епізодів хвилюючої розповіді про нерозділене кохання, від першого зародження світлих юнацьких почуттів до тяжких хвилин розлуки й самотності. Драматичну лінію цієї життєвої історії в музиці втілює дует «Коли розлучаються двоє» для сопрано і мецо-сопрано.

В епоху романтизму особливого змісту набув портретний жанр. Художники-портретисти у своїх творах намагалися максимально розкрити індивідуальність зображуваного, передати його багатий внутрішній світ та глибину почуттів. Так, на портреті Карла Брюллова чарівна молода італійка зриває гроно винограду. Теплі промені південного сонця підкреслюють її красу і романтичний настрій. На іншій відомій картині цього митця «Вершниця» зображено двох різних за віком сестер. Старша, з гордою поставою, під’їжджає до будинку на вороному коні, а молодша з подивом і захопленням дивиться на неї.

Як художник передав рух у композиціях? Який світ хотів показати К. Брюллов? Яку роль у картині «Вершниця» відіграють фігури тварин?

.

Портретному жанру живопису романтизму властива артистична свобода, тяжіння до контрастів освітлення й кольору. Італійський художник Франческо Хайєс створив образи, що вирізняються витонченістю ліній і кольору. На його ліричному полотні «Меланхолія» панує гармонія між постаттю молодої жінки і предметним світом, що її оточує. Світло ніжно торкається її юного тіла, переливається на складках одягу, грає на пелюстках квітів, проте й воно не може приховати сумного настрою жінки.

У картині з однойменною назвою Костанс-Марі Шарпантьє самотня фігура жінки ніби застигла, охоплена невимовною тугою.

Порівняйте дві однойменні картини. У якій з них ми відчуваємо сум, а в якій - відчай? Чому? Яку роль відвів Шарпантьє природі на своїй картині? Сучасники Франческо Хайєса вважали, що в його картині присутні елементи театральності. Що вони мали на увазі? Які ще предмети на полотні доповнюють настрій молодої жінки? Опишіть словами художника вираз обличчя сумної і радісної людини.

Тема любові, яка посідає панівне місце в мистецтві романтиків, не обмежується мотивами почуття сердечної прихильності до особи іншої статі, а ототожнюється із широким колом явищ. Зокрема, крізь творчість усіх композиторів-романтиків наскрізною ниткою проходить тема любові людини до Батьківщини, свого народу.

Композитори писали оригінальні авторські твори, у яких звучали яскраві інтонації, звороти, ритми, притаманні зразкам музичного фольклору. Побутові народно-жанрові епізоди, національний колорит охоплюють музичне мистецтво епохи романтизму.

На весь світ уславили ім’я чеського композитора Антоніна Дворжака його «Слов’янські танці». Митець талановито розкрив красу народної музики чехів, поляків, словаків, українців, сербів. Кожний із 16 танців - своєрідна музична замальовка з життя простих людей. У чергуванні пісенних і танцювальних мелодій проходять сценки народного свята, поетичні картинки, пов’язані з образами природи, епізоди, сповнені народного гумору. Проте композитор не цитує справжні народні зразки, а майстерно узагальнює характерні особливості фольклору слов’янських народів, він глибоко проникає в його «душу», відкриваючи таїну його чарівності. У калейдоскопі образів - енергійний словацький чоловічий танець, що виконується з топірцями (схожий на гуцульський аркан), швидке й активне сербське коло, поетична польська мазурка. Українські думки побудовані на контрастному зіставленні плавних ліричних і стрімких танцювальних мелодій. Спочатку А. Дворжак задумав свої танці як п’єси для фортепіано, але потім вирішив, що набагато яскравіше вони зазвучать у виконанні симфонічного оркестру.

Польських митців Фридерика Шопена та Міхала Огінського об’єднувала безмежна любов до Батьківщини, яка пронизує їхню творчість. Художні мотиви, що становлять основу творчості Ф. Шопена, народжені всім, що так чи інакше пов’язане з рідною країною, історією, з її людьми, звичаями і характерами. Зокрема, елементи мазурки чи полонезу в різних творах композитора символізують образ вітчизни.

У дні повстання за національну незалежність Польщі М. Огінський разом з повстанцями, які відступали, був змушений залишити рідну землю (як пізніше це зробив і Ф. Шопен). І першим твором, який написав Огінський на чужині, став полонез «Прощання з Батьківщиною». У його музиці постійно відчуваються зміни настроїв: задушевності й ніжності, яку він відчував до рідної країни (перша і друга теми), і трепетного хвилювання за її долю (середня частина). У поєднанні цих почуттів і розгортається драматургія твору.