понеділок, 29 березня 2021 р.

Мистецтво 11 клас "Модерна графіка"

 

Модерна графіка
Упродовж перших трьох десятиліть образотворче мистецтво України розвивалося під знаком кардинальних зрушень у художній свідомості, поглядах на завдання та цілі мистецтва. Це був час революційних змін не лише в історії суспільства, а й у культурі. 


Шлях, який пройшло укр. образотворче мистецтво за минулі сто років, був надзвичайно цікавим, але водночас важким і тернистим.

На ньо­му сталося стільки змін і несподіва­нок, як ніколи раніше. Великою мі­рою особливості укр. обра­зотворчого мистецтва XX ст. зумовле­ні історичними обставинами і соціальними потрясіннями, що відбувалися в нашій державі.

Упродовж перших трьох десятиліть образотворче мистецтво України розви­валося під знаком кардинальних зру­шень у художній свідомості, поглядах на завдання та цілі мистецтва. Це був час революційних змін не лише в істо­рії суспільства, а й у культурі. Класич­ні традиції співіснували з пошуками но­вої худ. мови, нових стилів і нап­рямів, засобів худ. вираження.

На початку століття в Україні, як і в усій Європі, запанував новий художній стиль - модерн (від фр. новіт­ній, сучасний), останній з великих художніх стилів європейського мис­тецтва. На думку провідників цього стилю, мистецтво передусім має бути красивим.

Джерело краси вони знаходили в природі. Вільні, невимушені, асиметричні обриси природних форм, насамперед рослинних, живописці. Вони також вва­жали, що людина і все, що її оточує - частинки єдиного цілого, що перебува­ють у єдиному космічному колооберті життя, і намагалися передати це у своїх творах.

Головним виразовим засобом у мистецтві модерну була лі­нія — плавна, співуча, звивиста, що часто підпорядковувала собі всю композиційну будову твору.

На початку століття в Україні, як і в усій Європі, запанував новий художній стиль - модерн (від фр. новіт­ній, сучасний), останній з великих художніх стилів європейського мис­тецтва. На думку провідників цього стилю, мистецтво передовсім має бути красивим. Живопис і графіка стилю модерн представлені творчістю таких яскра­вих митців, як Михайло Жук, Олекса Новаківський, Абрам Маневич, Геор­гій Нарбут Михайло Жук

МИХАЙЛО ЖУК

1883–1964

Живописець, графік, майстер  кераміки, фотомитець, плакатист, поет, прозаїк, драматург,  казкар, мистецтвознавець, літературний  критик, мемуарист, педагог. Працював у галузі станкової графіки.

Універсальністю обдарування, глибоким знанням традицій, своєрідністю трактування стилю модерн вирізняється графічна спадщина Георгія Нарбута (1886—1920). Митець працював у царині силуету, шрифтової композиції, книжкової ілюстрації, геральдики, естампа; був творцем українського державного герба, печатки, банкнот, марок Ілюстрація до «Енеїди» Івана Котляревського.

СЕРГІЙ ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ

1854–1917

Один з найпопулярніших українських художників кінця 19 – початку 20 сторіччя. Сергій Іванович залишив по собі близько трьох з половиною тисяч творів – головним чином пейзажі, а також кілька історико-побутових композицій і портретів: зокрема, Богдана Хмельницького (1900), колег-художників Петра Левченка та Микола Самокиша (обидва – 1900 рік), Тараса Шевченка (1910-1911). 

IВАН ПАДАЛКА

1894–1937

Створив велику кількість агітаційних гравюр та робіт на революційну тематику; ілюстрації до книжок українських та європейських авторів. Іван Падалка у своїй творчості відходить од сюжету, в якому виступає образ жінки в тій або іншій формі, як мистець, що свій творчий процес уважає за небуденне, одухотворене явище. Звідси й тип жінки у нього виіделізований, уявний, а тому й характерний. Художник створює у своїх образах тип української жінки… типовий, виразно український, яскраво сучасний. Також працював у галузі станкової графіки.

 Серед унікальних українських митців радянського періоду варто згадати ім'я Василя Єрмілова — художника авангардиста, дизайнера конструктивіста – людину, котра завжди прагнула створення нових творчих ідей та вивільнення мистецтва від зображальної функції.

            У галузі живопису й графіки також працювали О.Новаківський, П.Ковжун, М.Войчук.

Низку станкових робіт та ілюстрацій до творів класичної літератури створили М. Дерегус, В. Касіян, В. Лопата, Георгій і Сергій Якутовичі, представник української діаспори М. Левицький.

У плеяді графіків вирізняється блискучою майстерністю Анатолій Базилевич (1926—2005). У його оформленні «Енеїду» І. Котляревського перевидавали 17 разів!

Георгій Якутович відомий, перш за все, як графік та книжковий ілюстратор. Послідовник школи Фаворського, він повернув українській гравюрі епічність, звернувся до народних мотивів. Залучення художника до роботи над фільмом «Тіні забутих предків» зовсім не випадкове: перед цим Якутович двічі подорожував Карпатами (у 1952-у та 1958-у роках), у якості аспірантської роботи проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Fata Morgana», а у 1963 році почав працювати на оформленням книги «Тіней…». Г. Якутович, Афіша до фільму

У XXI столітті графіка Сергія Якутовича стала символом епохи, її яскравою сторінкою, а сам Якутович є унікальним художником, чиї роботи знаходяться поза часом та жанрами.

Яків Гніздовський (1915-1985) — українсько-американський художник, графік, кераміст, мистецтвознавець. Листівка до Великодня

Мирон Левицький (1913, Львів-- 1993, Торонто) — український письменник-прозаїк, маляр, графік. Член Об'єднання українських письменників «Слово».

Український аванга́рд — течія в українському модерному мистецтві 1910—1930 років, сформована в процесі синтезу європейського модернізму з традиціями народного мистецтва. Представлена головним чином творами кубістівфутуристівфовістів.

Поняття «український авангард» введено у вжиток паризьким мистецтвознавцем Андреєм Наковим. Тоді Захід уперше побачив праці світового рівня безвісних авангардистів України Василя Єрмилова і Олександра Богомазова. І це змусило згадати про відомих у всьому світі майстрів, за походженням, вихованням, самосвідомістю і національними традиціями пов'язаних з Києвом, Харковом, Львовом, Одесою, таких як Давид БурлюкКазимир Малевич. Нарешті, феномен Олександра Архипенка, просиленого враженнями рідної землі: магією трипільської культури, архаїкою половецьких статуй, співучою лінійністю мозаїк Софії Київської і рельєфів Михайлівського Золотоверхого собору, кольорами селянської кераміки.

Перший абстрактний твір з'явився тут — малюнок Василя Кандинського на обкладинці каталогу «Салон Іздебського 2» (1910); перша широка міжнародна авангардна виставка у Російській імперії (Салон Іздебського) відбулася в Одесі і Києві, а вже потім у Петербурзі і Ризі. Авангардні виставки проводились і у Києві: тут варто згадати «Ланку» (1908) «Кільце» (1914), в яких брали активну участь Олександра ЕкстерДавид Бурлюк та інші.

У всіх новаторських художніх об'єднаннях Росії, від «Бубнового валета» до «Мішені» і «Віслючого хвоста», українці (футуристи, неопримітивісти, бойчукісти) — найактивніші учасники і заводії. Та й виставлені там картини рясніли назвами: «Київ», «Плавні на Дніпрі», «Кобза», «Вулиця Фундуклеївська». Чорний квадрат на білому тлі з'явився уперше влітку 1914-го (раніше за Малевича) у написаному під Києвом трактаті Богомазова «як найбільш викінчена форма», за словами автора.
 

четвер, 25 березня 2021 р.

Мистецтво 5 клас "Орнаментальна композиція"

ОРНАМЕНТАЛЬНА КОМПОЗИЦІЯ.

У народних орнаментах, які прикрашають побутові речі, відбито тисячолітній інтелектуальний досвід народу-творця. Художня мова народних орнаментів така ж багата, як і мова народної поетичної творчості, тому заслуговує на глибоке вивчення.
Орнамент (від лат. отатепіит — прикраса) — візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів, стилізованих тваринних чи рослинних мотивів. 

Стилізація — процес узагальнення предмета за формою та кольором на основі добирання найвиразніших його рис. (Запис до словничків.) Процес стилізації складний, але дуже цікавий.
Орнамент як прикраса відіграє функцію естетичного оздоблення тіла людини (ювелірні прикраси), приміщення (розписи, предмети декоративно-ужиткового мистецтва), споруди (архітектурні прикраси) чи будь-якого іншого простору. Орнамент — це досить складна система, що компонується з різноманітних елементів, знаків, символів, які взаємодіють та створюють цілісну енергетичну картину, зрозуміти яку сьогодні доволі складно. Кожен з орнаментальних символів приховує етапи історичного розвитку людства (знаки первісних культур, середньовічні релігійні символи, метафори народно-поетичного
осмислення, а також символи, притаманні сучасним естетичним канонам). Орнаменти мають власну класифікацію. Вони бувають: 

- геометричними,

- рослинними, 

- зооморфними (зображення тварин), 

- антропоморфними (зображення людей), 

- космогонічними (солярні знаки — зображення Сонця і планет,уявлень про їх рух та про конструкцію і функціонування світу), 

- епіграфічними (орнаменталізовані написи, наприклад слов'янська в'язь, арабське письмо), 

- скейоморфними (у перекладі з грецьк.— знаряддя, посуд, наслідування слідів різних технічних засобів, наприклад лозоплетіння, ткання, обв'язування ременем, шнуром, окуття).
Будь-який орнамент складається з елементів. 

Елемент орнаменту — найпростіший зв'язок кількох ліній, які утворюють елементарну фігуру геометричного чи довільного вигляду.
З елементів складається модульна фігура. Модуль в орнаменті — основна фігура чи композиція ліній, яка створює та тримає орнамент у його ритмічній послідовності. (Запис до словничків.)
Поєднання двох і більше модулів утворює фігури орнаменту. Однією з найпростіших фігур є кут і хрест, що складаються з двох елементів. Ритмічним повторенням фігур створюється мотив орнаменту. Мотив може визначатися формою елементів, знаків, конкретизованих зображень, що утворюють орнамент, або особливостями побудови — пропорціями, ритмом, типом симетрії.
За композицією орнаменти бувають: у смужці, у квадраті, у колі, у прямокутнику, у трикутнику.

середа, 24 березня 2021 р.

Мистецтво 9 клас "Телебачення: реальний та ілюзорний світ"

Телебачення: реальний та ілюзорний світ

Скільки часу ви проводите біля телевізора або екрана комп’ютера?

Екран заполонив наше життя, і ми навіть не уявляємо існування без нього. Кіно, телебачення, відео, світлодіодні вуличні екрани, рекламні відеомонітори в торговельних та розважальних центрах, технічно модернізовані кіноекрани, телевізори, комп’ютерні дисплеї, мобільні телефони та смартфони ввійшли в наше життя й заволоділи нашим часом.

Кінематограф, телебачення, відео належать до екранних видів мистецтва. Їх називають синтетичними, чи аудіовізуальними, тому що ми сприймаємо їх водночас слухом і зором.

Нині телебачення є могутнім засобом масової інформації. Воно є послідовником попередніх видів ЗМІ: преси, фотографії, радіо. На зламі ХХ-ХХІ століть вірним супутником інформаційного телебачення стали комп’ютерні мережі, зокрема Інтернет.

Не виходячи з дому, ми можемо віртуально відвідати музей, театр чи концертну залу тощо. Реклама на телебаченні не дасть нам пропустити будь-яку значну подію культурного життя: фестиваль, виставку творів мистецтва, прем’єру театрального спектаклю, гастролі видатних артистів, показ нового фільму тощо.

Телебачення також один з основних засобів зв’язку, широко використовуваний у науковій діяльності під час дослідження об’єктів з віддалі, у техніці, промисловості, транспорті, будівництві, сільському господарстві, метеорології, космічних та інших дослідженнях, у військовій справі тощо.

Телебачення здійснюють телерадіоорганізації, що створюють або комплектують телепрограми і телепередачі та розповсюджують їх за допомогою технічних засобів мовлення. Трансляція (телерадіотрансляція) телепродук-тів здійснюється наземними передавачами, за допомогою кабельного телебачення або супутників будь-якого типу в кодованому або відкритому вигляді телевізійних чи радіопрограм, що приймає населення.

Інтер’єр телестудій

Телебачення - не тільки засіб масової інформації, це й вид творчості, що має свою специфічну художню мову: сукупність технічних прийомів і зображально-виражальних засобів, за допомогою яких творець утілює свій задум. Телебачення і кіно, будучи екранними засобами вираження, мають спільну у своїй основі мову.

Телебачення, як і кінематограф, щонайперше сприймається зором, і успіх телепередачі часто залежить не тільки від професіоналізму знімальної групи, але й від якості візуального оформлення ефіру. Для кожного теле-проекту створюється відповідний дизайн студії. Інтер’єр телестудії має повністю відповідати концепції передачі. Візуальне оформлення телестудій вимагає наявності сучасного обладнання, застосування новітніх цифрових технологій та врахування специфічних телевізійних особливостей. Наприклад, матеріали, що використовуються для візуального оформлення телестудій, не повинні відбивати зображення та давати відблисків, що вимагає від дизайнерів знання фізичних характеристик великої кількості речовин.

Дизайн телестудій

Важливі умови оформлення телестудії - колір, світло, організація простору, деталі інтер’єру. Кольорове рішення тісно пов’язане з характером телепередачі: наприклад, для програм новин оптимальними можуть бути сині, блакитні, зелені тони. Крім того, у такій телестудії увага має бути зосереджена на ведучому, і тому для неї доцільним буде витриманий, строгий і простий дизайн. Водночас для розважальних і спортивних передач увага глядача періодично розсіюється різними спецефектами та спрямовується на плазмові панелі чи 3D телевізори, які вмонтовано в легкі стіни. На цих телестудіях може бути використано ширший діапазон кольорів.

Світловий дизайн зумовлений технічними особливостями телебачення. Адже учасники телепередачі для якісної зйомки в студії зазнають інтенсивного впливу освітлювальних приладів. Одне з рішень для створення комфортного середовища сприймання глядачами - формувати різні зони яскравості за рахунок підсвітки подіуму, столу та інших деталей інтер’єру.

Особливості оформлення простору телестудії пов’язані з концепцією телепрограми: якщо це інформаційна програма чи програма, заснована на жанрі бесіди, студійний простір оформлюють як офісне приміщення. Для шоу, ігор та інших розважальних програм простір телестудії може оформлюватися як театральна сцена або як рухлива картина, що подається в різних планах тощо. Дизайн інтер’єру деяких телестудій передбачає можливість вести різні зйомки (новини, вечірні зустрічі, інтерв’ю). Тому кожен куточок у такій студії виглядає як окремий інтер’єр зі своїм стилем і акцентами кольору.

Заставки телепередач

Для створення якісного зображення в кадрі важливою і відповідальною є робота знімальної групи. Телеекран дає зображення напросвіт, тому має дещо іншу фактуру та інші закони композиції, ніж кіно. Світло - найсильніший засіб вираження в телебаченні. Ракурс сприйняття предметів, теле-монтаж, переміщення камери та наближення предмета зображення дають телебаченню додаткові можливості художньої виразності. І тому від майстерності режисерів, телеоператорів залежить, як у телетворі вибудовуються кадри, як довго зображуваний об’єкт перебуває в одному кадрі, наскільки влучними для подачі того чи того зображення є плани, ракурси зйомки.

Телебачення народжувалося разом зі звуковим кіно і було спочатку різновидом мовлення, тому звук на телебаченні є дуже важливим художньо-виразовим засобом. Пропонуючи те чи те звукове рішення, автори передач здатні поглибити зображення, зробити його більш об’ємним і виразним, посилити емоційне звучання, дати можливість «вслухатися» в будь-яке явище чи подію, доповнивши візуальну інформацію інформацією звукового ряду. Часто за знайомими звучаннями, навіть не дивлячись на екран, ми впізнаємо улюблену телепередачу.

Звук на екрані існує у трьох формах: слово, музика і шуми, які можуть звучати в кадрі й поза кадром. Сфера використання слова - це авторський коментар, дикторський текст, інтерв’ю, діалогові форми і монологи, тексти, які відтворюють актори, і тексти-роздуми документальних героїв. Водночас у багатьох телепередачах за допомогою слова, певних інтонацій застосовуються також прийоми театрального мистецтва. Безпосереднє звернення з екрана телеведучого до глядача з метою донесення певного важливого повідомлення (спрямованість на глядача, встановлення з ним контакту, внутрішнього діалогу, прагнення до зворотного зв’язку) забезпечує глядачеві можливість відчувати себе учасником подій, співприсутнім у реальному часі.

На телеекрані можна почути твори всіх музичних жанрів: вокальні та інструментальні, камерні та симфонічні, опери й оперети, романси тощо. За їх допомогою виражаються почуття героїв або самих авторів, їхні переживання, внутрішній світ, емоційний стан. Іноді музичні твори лежать в основі телепроектів. Зокрема, побудова документальних фільмів та передач про улюблених зірок естради, оперних співаків або танцюристів, багатосерійних музичних циклів і програм, наприклад «Пісня року», «Крок до зірок» тощо, ґрунтується насамперед на музичних номерах. Саме їх кількість, черговість є визначальними у процесі створення цієї телепродукції. Тут важливо дотримуватися пропорційного співвідношення суто музичних епізодів з ігровими або документальними елементами в загальній канві екранного твору, тому що нерідко тривалі інтерв’ю, включені в певну передачу, порушують її ритмічний малюнок, руйнують композиційну єдність. Першочерговим завданням режисера є пошук точних часових відрізків, чітке співвідношення фрагментів інтерв’ю з музичними номерами.

Шуми не тільки в житті збагачують сприйняття дійсності, а й на екрані стають потужним виразовим засобом у відтворенні навколишнього світу. Завивання вітру, спів птахів, гавкіт собак, міський шум, гул літака, ревіння сирен... Нам уже важко уявити звукову доріжку екранного твору будь-якого виду і жанру без шумів: вони супроводжують нас постійно і в житті, і на екрані.


Мистецтво 8 клас " Мистецтво класицизму"

 Мистецтво класицизму

Класицизм (лат. classicus – зразковий) – художній напрям в мистецтві XVII-XVIII ст. Виник у Франції. Сформувався під впливом Відродження і Бароко: Відродження – ідеал, а Бароко він протиставляється. Пізній класицизм, що отримав назву ампір (поширився в 1-й третині ХІХ ст.), засвоює масштабність характерну для бароко і набуває рис парадності й пишності.

Засновані Королівські академії в Парижі (живопису і скульптури – 1648; архітектури – 1671), а далі й в усіх крупних столицях Європи. Академії стають центрами, що сприяли поширенню класицистичних ідей і канонів в мистецтві.

Історична обстановка

 Це час централізації держави, посилення влади монарха (абсолютна монархія). Розширюються уявлення про закони природи, відкриття Галілея, Ньютона. Стрімко розвивається наука і вважається всемогутньою.

В культурі панує епоха, яка отримала назву – епоха Просвітництва. Це визначило основний зміст стилю класицизму: Свобода, Розум, Обов’язок, Мораль були проголошені головними засадами людського життя. Людина епохи Просвітництва – гармонічно розвинена, визнається суспільством, рішуче долає пристрасті і сумніви, готова пожертвувати особистим благополуччям заради спільного блага. Такий зразок для наслідування був необхідним в період формування абсолютної монархії, також він підходив і для громадянина республіки, що об’явила про свободу, рівність,і братерство.

Особливості культури

Головне завдання классицизму – створення значного монументального мистецтва, яке втілює ідею об’єднання нації навколо трону, виховує народ. Особисті інтереси й почуття підпорядковуються державним (на першому місці держава, а не окрема людина). На це був здатен тільки ідеальний класичний герой. Складаються строгі норми поведінки – бурхливий вираз почуттів вважається непристойним і є ознакою низького походження чи поганого виховання. Вища чеснота людини – виконання обов’язку, служіння державі. У творах мистецтва виникає образ конфлікту почуттів та обов’язку, особистості й держави.

Головна тема мистецтва класицизму – торжество суспільного начала і громадянського обов’язку над особистими порухами і почуттями. Тема життя та побуту простого народу вважалася недостойною високого мистецтва, що панує серед витонченого придворного суспільства.

Творам цього стилю притаманні:

  • ясність і простота у вираженні змісту;
  • стриманість в емоціях і пристрастях, гідність і раціоналізм в діях героїв (прагнення діяти правильно);
  • неуклінне слідування визначеним зразкам (Античність);
  • ідеалізація – прагнення показати скоріше ідеал, ніж реально існуючу людину, втілюється людина ідеальна і ззворні, і морально, і духовно. Навіть історичний персонаж не дуже схожий на свій реальний прототип.
  • прагнення показати не реальну природу, а «покращену»; таку якою вона мала би бути.
  • дотримання симетрії і гармонії в композиції твору;
  • твори Класицизму логічні, легко розділюються на частини;

·         формується струнка система образів, жестів, засобів виразності;

·         чіткість і стрункість не лише в самих творах, але й в самих правилах і жанрах. Поділ жанрів на «високі» та «низькі».

Живопис

Освоюються досягнення художників Відродження, ретельно вивчається творчість Рафаеля й Мікеланджело, імітується їхня майстерність лінії й композиції.

Митців цікавить не конкретний, індивідуальний характер людини, а типовий, узагальнений образ. Переважають античні сюжети. Персонажі картин – видатні історичні особистості, ідеальні міфологічні герої. Головний герой часто виділявся червоним кольором.

Сувора ієрархія жанрів, кожен з них має строгі межі і чіткі ознаки; неприпустимо змішування піднесеного і низького, трагічного і комічного, героїчного і повсякденного:

o   високі – історичний, міфологічний і релігійний сюжети; тема – важливі для держави події чи релігійна історія; герої – монархи, полководці, міфологічні персонажи, релігійні подвижники;

o   низькі – так званий "малий жанр" – пейзаж, портрет, натюрморт.

Складаються чіткі канони, яким мають слідувати художники. Серед них – строга композиція (персонажі картини вписані в геометричну фігуру – трикутник чи прямокутник – і розташовуються на одному рівні), логічне розгортання сюжету, чітка передача об’єму, за допомогою світлотіні, підпорядкована роль кольору, чіткі контури фігур.

У пейзажах – чітке розмежування планів здійснюється за допомогою кольору: передній план обов’язково повинен бути коричневим, середній - зеленим, а дальній - блакитним.


вівторок, 23 березня 2021 р.

мистецтво 10 клас "Живопис Індії"

 Живопис Індії

Досить звернутися до літератури, щоб довести, що живопис в Стародавній Індії досягла високого рівня розвитку. Палаци і резиденції знаті прикрашали чудові настінні розписи та твори станкового живопису. Зрозуміло, існували професійні художники, але жінки і чоловіки, що належали до освіченим колам, теж володіли мистецтвом кисті.

Те, що залишилося від стародавньої індійської живопису, незважаючи на погану збереженість, дозволяє судити про її якість. В основному це настінні розписи всередині деяких печерних храмівБагато храмів прикрашалися живописом, самі статуї були яскраво розфарбовані, і часто їх ще можна побачити в індуїстських храмах. Кілька гуртів, розташованих в різних місцях, мають ще досить грубі фрески, примітивного стилю і досить посереднього художнього якості; багато індолога вважають, що це доісторична живопис. Тим не менше в деяких штучних гротах культового призначення зустрічаються зразки набагато більш досконалого стилю, які можна віднести до найбільших шедеврів, заповіданий нам цивілізацією давнину.

Наскельний живопис Аджанти зазвичай розглядається як фрески, але цей термін тут не зовсім прийнятний, так як справжні фрески малюються по вологій штукатурці, в той час як настінні розписи Аджанти були створені на сухому покритті. Стіни попередньо покривалися шаром глини або грязі, змішаної з вовною чи соломою, потім - шаром гіпсу. Це покриття було досить стійким, враховуючи несприятливі кліматичні умови; але воно псувалося місцями, і за час, що минув з минулого століття, коли були зроблені перші копії, розписи ще більше зруйнувалися. Зате самі кольори залишилися дивовижно свіжими. Ці картини спочатку писалися яскравими фарбами, і вони до цих пір зберігають чистоту і контрастність відтінків. Художники працювали, ймовірно, в темних гротах, використовуючи зовнішній світ, що відбивається від дзеркал, зроблених з відполірованого металу.

Швидше за все, розписи IX і X гротів в Аджанте, що ілюструють казку про слона, зроблені до початку нашої ери, тоді як I та XVI гроти були розписані, можливо, шістьма століттями пізніше. У самих ранніх лінія більш різка, а пізніше композиція стає більш продуманої; однак ми не можемо, як у скульптурі, простежити еволюцію стилю, і відмінності творів, ймовірно, пояснюються різницею смаків і темпераментів майстрів, під чиїм керівництвом велися роботи в кожному з гротів. Фрески зображують головним чином сцени з життя Будди і епізоди з джатак.

На гуптской період припадає апогей індійської настінного розпису, найбільш повно представленою в Аджанте (I, II, VI, VII, XI, XVI і XVII гроти). Може здатися, що перед нами ряд різнорідних сцен, ніяк не відокремлених один від одного, але, якщо охопити поглядом все цілком, зображення впорядкується. Ці композиції справді мають дуже витончену кругову або овальну структуру: в кожній групі погляд рухається від периферії до центру, потім знову прямує до периферії, де зустрічає зовнішні лінії сусідньої групи, які приводять погляд до нового центру, і так далі. Зв'язок між групами здійснюється за допомогою другорядних персонажів, які служать проходом, переходом від однієї групи до іншої. Відзначимо також, що ці сцени організовуються не за західними законами перспективи з єдиною точкою видалення, а по декількох лініях видалення.

Гуптський період характеризувався також розквітом індійського ню - як у зображенні Будди, так і в зображенні жіночого тіла. Таке рішення має не лише естетичну функцію, але і відповідає мові пластики, на якому засновані також канонічні правила (шастра) танцю і театру. Кожен жест, кожна поза мають емоційну конотацію, спектр якої дуже широкий: від гніву до радості, від відмови від світу до медитації, і т. д.
Більшість фрагментів, що залишилися від середньовічних індуських фресок в Віджаянагар, Полоннаруве (Цейлон) і в інших місцях, свідчать про початок з VIII в. занепаді техніки живопису. Лінії стають більш різкими і втрачають характерну для попереднього періоду легкість; але це все ще мистецтво безсумнівного художнього гідності, традиція якого збережеться до мусульманського вторгнення.

Під впливом ісламу індійські художники звернулися переважно до мистецтва мініатюри і книжковій ілюстрації, слідуючи в першу чергу перським зразкам. Різні літературні джерела між тим свідчать, що мініатюриста в Індії існували задовго до мусульманського завоювання, і збереглося кілька їх творів, створених в Біхарі, Бенгалії і Непалі і датуються XI-XII ст. Цю мініатюрну, або станкову, живопис характеризувала особливо витончена манера, вона позбавлена ​​такого реалізму, яким відрізняються фрески Аджанти, й зображені нею особи майже не відрізняються одне від іншого. Ці мініатюри, що ілюструють буддійські тексти і виконані на дерев'яній дошці, полотні, шовку або на пальмовому листі, повинні були або увічнювати релігійну проповідь, або повідомляти новини. Існували різні школи мініатюри, і ми зупинимося тут лише на тих, які не зазнали впливу мусульманського мистецтва.

Головна - бенгальська школа, що становилася в два етапи, перший з яких був буддійським, і перейшла в Непал після падіння династії Сенов (XIII в.); Вона всього лише оновила традиційну іконографію, але зробила сильний вплив на тибетську живопис. Після зберігалася до XV в. в декількох монастирях Біхара, далеко від мусульманської влади.

Школа в Гуджараті, зберегла свою релігійну свободу, незважаючи на мусульманське тиск, якому вона піддалася з початку XIV ст., Зверталася до джайнской, іноді індуїстським сюжетам, відхиляючи мусульманську іконографію, але відчуваючи між тим ірано-китайський вплив. На відміну від живопису Аджанти, твори гуджаратской школи створювалися не світськими ремісниками, а ченцями.


понеділок, 22 березня 2021 р.

 

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

На І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів. 

Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об’єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими. 

Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров’я — у виконанні функцій, пов’язаних з профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління. 

Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов’язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства. 

1. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 

1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу. 

1.2. Психологи зобов’язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності. 

1.3. Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини. 

1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, у тому числі і тих. які проводяться з використанням комп’ютерних технологій. 

1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціального статусу. 

2. КОМПЕТЕНТНІСТЬ 

2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв’язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними. 

2.2. Психолог публікує під своїм ім’ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду. 

2.3. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов’язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв’язуватись психологом. 

3. ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА 

3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов’язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань 

3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов’язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта. 

3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них. 

3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе. 

3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта. 

3.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього. 

3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об’єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз’яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ. 

3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта. 

3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для розв’язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постійний чи тимчасовий. 

3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов’язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов’язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку. 

Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов’язок незалежно від посадової субординації. 

4. КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ 

4.1. Психолог зобов’язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психолог зобов’язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу. 

Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі. 

4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта до комп’ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників. 

4.3. Психолог зобов’язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, в 

публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищуються. 

4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов’язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта і попередити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності. 

4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з’ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп’ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві. 

4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю. 

4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз’яснень правоохоронним і судовим органам). 

5. ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ, ДОСЛІДЖЕНЬ 

5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об’єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості. 

5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне і доступне роз’яснення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комісією з етики Товариства психологів України. 

5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми. 

5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження). 

6. КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ 

6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об’єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс. 

6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім’я, адресу, номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки, стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури. 

6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без посилань па конкретні факти і ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації. 

Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та надійність. 

7. ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ 

7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об’єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб’єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики. 

7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології він зобов’язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом. 

7.3. Розв’язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами. 

7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права. 

7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується положеннями даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики Товариства психологів України. 

7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення: 

— попередження; 

— догана; 

— виключення з членів Товариства. 

У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного. 

7.7.  Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З’їздом Товариства психологів. 

Етичний кодекс психолога//Практична психологія та соціальна робота. — 1998. —  №4. 

Підліткова депресія

  Підлітковий вік – один з найважчих етапів в житті кожної людини. Кардинальна перебудова організму, зміна гормонального фону і соціальних р...