Мистецтво 11 клас "Музичне мистецтво. Українські інструменти. Билина. Думи."

Музичне мистецтво. Українські інструменти. Билина. Думи.

Витоки української музичної культури губляться в минулих тисячоліттях. До найдавніших пам’яток музичного мистецтва належать духові інструменти з рогів тварин, дудочки з пташиних кісток, що нагадують флейту Пана, металеві бубонці й брязкальця, а також своєрідні тризубці із пташками-дзвіночками, які використовували під час обрядів. На фресках, скіфських коштовностях, монетах і вазах з античних міст Північного Причорномор’я трапляються зображення музикантів.

Зміцнення Київської держави, прийняття християнства сприяли утвердженню Києво-Печерської лаври як осередку високої культури хорового співу. Імена співців Митуси та Ора згадуються в Іпатіївському та Галицько-Волинському літописах.

Легендарний Боян зі "Слова о полку Ігоревім" співав, акомпануючи собі на гуслях (інша назва - псалтеріум, або псалтир). Виникає новий фольклорний жанр - билини, у яких оспівували захисників рідної землі, народних героїв.

Алеаторика (з лат. — гральна кістка, випадковість) — метод музичної композиції XX ст.; передбачає мобільність, незакріпленість музичного тексту, форми твору.

Кластер (з апгл. — гроно) — сукупність звуків, що створюються з малих і великих секунд.

Літургія — найважливіше богослужіння східнохристиянської церкви, подібне до меси у католиків і протестантів.

Сонорика (від лат. — дзвінкий, голосний) — один із методів композиторської творчості у музиці XX ст.; ґрунтується па використанні тембрових яскраво забарвлених звучань — сонорів.

Торбан — український і польський струнно-щипковий інструмент, поширений у поміщицькому і козацько-старшинському побуті («папська бандура»).

Торбан - музичний інструмент української шляхти,його найближчий родич — барокова лютня. Якщо ще простіше — схоже на акустичну гітару, але з іншим корпусом — овальним, схожим на краплю. Український торбан відрізняється від лютні тим, що на корпусі, як у бандури, є струни — приструнки.

Ко́бза — старовинний український народний лютне- або грушоподібної форми,струнно-щипковий інструмент з хроматизованим строєм. Розповсюджений на Східній Україні. В різних дослідженнях кобзу вважають попередником сучасної бандури.

Були поширеними багато інших інструментів: на західноукраїнських землях - цимбали, у східній і центральній Україні - басоля і козобас (нагадує віолончель і контрабас).

Побутували такі самобутні інструменти, як решето, бугай, тулумбас, зокрема шумові - підкова, деркач, рубель, качалка, затула. З-поміж духових, окрім сопілки, відома коза (дуда), споріднена з європейською волинкою.

З давніх-давен в Україні традиційні ансамблі народних інструментів - троїсті музики - супроводжували весілля, свята, обряди.

У походах князів супроводжувала так звана ратна музика, урочиста або весела. У військових оркестрах і побуті використовували духові та ударні інструменти:

труби, роги, волинки (жалейки), окарини, кувички; бубни, тарілки, накри (подвійні барабани типу литавр). 

Особливо шанували на Русі музику дзвонів, що колоритним перегуком супроводжувала християнські свята, а також збирала народ на віче.

Найхарактернішу частину усноепічного надбання козаків (запорозьких і реєстрових) становлять думи.

Вони виникли в кінці 15 ст. Сам термін "дума" як визначення жанру народних творів уперше фіксується в хроніці С. Сарницького, датованій 1506.

Ду́ми — один із жанрів фольклору; ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIII століть. 

Козацька дума - жанр суто українського речитативного народного та героїчного епосу, який виконували співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.